Вона була така стара,
Вона завчасно постаріла,
Вона ходила, мов мара,
Ужитись в світі не зуміла.
Вона була ще молода,
Але на скронях посивіла,
І не бриніла в ній вода,
Джерельця найти не вміла.
Отак, пустопаш і жила,
Від цього зовсім не зітхала,
Працювала в світі, як бджола,
І Долі іншої не знала…
Чи може хто її спасе,
І очі в світ її відкриє?
Чи хто водиці піднесе,
Старечі ноги їй помиє?
автор: Іванна Сирота