Напитись дай отрути,
на все вивільни з страждань,
одним ковтком усе забути,
в силу наболілих побажань.
Обпікає кожний поцілунок,
та клітка золота невільна,
коли одному в радість смуток,
у дорозі біль уся незвідана.
Ти всміхаєшся, а серце крає
біль, та не твій і не по тобі,
у душі полон невільного безкрає
уяві, та не твоїй, чужій подобі.
Думки в гріховному полоні…
але, що ж тоді, коли обман
себе зародить і у серці, і у лоні?..
О Боже, суцільний все туман…
Навчи і дай істину пізнати,
зняти лицемірну маску,
себе усього повністю віддати,
милості і бажань у ласку…
автор: Олександр Томинець