Тіна Карабанович – Лист про зраду

      Чоловіки знають коли їм зраджує жінка, це відчутно. З’являється якась невідана черствість та сухість у стосунках, або що гірше – подарунки без причин. Така ж історія і з жінками. Панове, тут нас не провести. Холод сердець, то найбільша покара. Зрада для мене відчутна на запах і смак, мабуть гнилий та гіркий, пропліснявілий та протухлий. Бридота. Бути з обома практично одночасно. Просто бруд. Низість і ницість, а як при тому легко казати «Я люблю тебе»? Напевно небо падає на голову і горить земля, хоча як знати для когось це звична річ. Особливо сказати любій своїй жінці: «А я що щось обіцяв тобі?» , «Я тобі щось винен?». Просто хочеться сказати у відповідь: «Будь ласка на здачу 2 кг любові!» Амнезія? Присутня у тогочасному світі, правда не знаю як там сотню літ було колись, а зараз.

      Як же сумно знати, що зрадили навіть не з жінкою, а словом. Що гірше? Якась кобилиця із зовнішністю продавчині кураги в замін на тебе, чи просто слова любові і ніжності сказані не в серйоз – а так бо ти «прикольна кубіта»? «Прикольна кубіта» – жінка середнього віку, самодостатня розумна та гарна. І тут приходить усвідомлення – деякі особини просто не варті щоб їх людьми називали, а так лише істотами. Кожна людина має у своєму серці загублене місто із порожніми будинками, де нікому вже не жити, але воно є. В ньому жили колись кохані та друзі, близькі до душі, ті про яких думалось – тільки не він, бо він у мене єдиний. Головне не зачастити в ньому, бо потім так важко повернутись додому, туди з ким спочине серце в кінці довгого шляху.