Не карбуй у пам’яті листи,
Бо любов не перша й не остання.
Наодинці двоє. Я і ти.
Подумки не висловиш бажання.
Не питай, чи винен завше час,
І чому так боляче й замало,
Дякуй за любов, за все, за нас, –
Серед багатьох тебе впізнала.
Не питай, ще скільки так вмирать,
Скільки ще горіти і не знати,
Кожен день і ніч – тебе чекать,
Але бути впевненою – варто.
Не карбуй у пам’яті листи,
Бо я знаю – я назавжди ближче.
Я в думках, я в серці – як і ти…
І повір, мені не треба більше.
автор: Татьяна Дорошенко