За що боролись ми з тобою?

За що боролись ми з тобою?
Якщо втекли із поля бою!
Чого ми прагнули весь час?
Коли любов пішла від нас…
Ми так боялись зруйнувати,
Убити, скривдити, зламати…
І кожен день гординя й гнів
Тушила іскри почуттів. Коли залишився лиш попіл,
А у душі лише слова,
Ми розійшлись куди хто бачив,
Любов ми випили до дна.
Немає сенсу щось казати,
Чи намагатись повернуть.
Те що пішло – його немає!
Нам треба вирушати в путь.
Знайти своє щось, щось хороше,
Щось цінне дуже й не згубить!
Та завжди пам’ятати маєм
Ту «нашу», хоть маленьку мить.
Пройдуть роки – ми станем інші,
Лиш в пам’яті відчуєм біль.
На вулиці не скажем й слова,
Мабуть ніхто не виграв бій!
Ти не дізнаєшся як плачу днями,
Як молюся за нас вночі…
Як тихо шепчу я губами
І до кінця рахую дні…
Можливо я відвикну від тепла,
Яке скупим вогнем горіло.
Від нього замерзала лиш душа…
Та трохи зігрівалось тіло.