Ювілейний

Мені вже 50 . . .
Багато це чи мало?
Це радість чи печаль ?
Я ще не розібрала, я ще не розпізнала
багато це чи мало.
Не встигла я збагнуть,
як молодість минала,
бо жінкою була,
себе не пам’ятала,
зате про інших дбала.
Втім матір’ю для трьох дітей щасливою я стала.
Себе щомить, щомить чимдуж я віддавала …
Скільки ж мені років ? Багато вже ? Чи мало ?
Ще не збагнула, ні.
Сприймаю натурально.
Як є, нехай так буде.
Я не сумую, люди.
Згадаю – весело було.
Де боляче, пече ще й досі.
Та що б там не було,
не варто сліз мо?х.
Я не жалкую років:
прекрасною є осінь.
Дивлюсь з надією далеко
і не схилюсь, не здамся я
отим всіляким бідам,
бо сподіваюсь на добро,
людське тепло і душі.
Духовні ж ми, душевні ми,
цього і час не зрушить.
Як сестри-браття живемо,
любові й миру прагнемо,
а ще — порозуміння.
Від слів intell?go йдемо
й усе найкраще несемо
до молодого покоління.
Душа моя ще не стара й навряд такою буде.
Та тільки серед вас вона
неначе квітка розцвіла й буття безмежне осягла,
мої шановні люди, мої прекрасні люди.