Юрій Андрухович – Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз…

Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз,
повільна і в’язка, немов рослинний слиз,
коли твоя рука багром тримає спис.

І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
не мушлі на піску, що світяться з глибин,
не лілію тяжку і ясну, мов ясмин.

А бачиш, мов у сні, своє лице в ріці —
самотність у човні, з жердиною в руці,
своє лице на дні і рану на щоці.

На берегах цих вод живе химерний люд:
покручений народ впав на рівнину тут.
Ти зажадав — і от поглянь на цих паскуд!

В них тисячі принад: копитця, мов у кіз,
кохання через зад, а їжа через ніс,
у них немає “над”, у них темніє ліс.

В них черева, мов льох, а їхня кров — узвар,
в них дух, як мова, всох, в них мова, як в татар,
в них шестирукий бог і довгорукий цар.

Хто розв’язав цей міх і випустив на світ
знічев’я, мов на сміх, цих власників копит,
хто дав їм для утіх жадання бути “під”?

Захищений плащем, тримаючись багра,
пливеш крізь рев сурем з-під серця і ребра
туди, де вхід в Едем. І в пекло теж діра.

автор: Юрій Андрухович