Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав — Рахів

Тут не зійде жива вода і не зросте суниця,
ми тут поляжемо,

по нас проляже залізниця.

Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу,
який люцифер зажадав лупати сю скалу?

За нами падають ліси і мруть найтонші стебла,
залізна пані вкрала нас і очі наші стерла.

Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги,
і нам не змити вже повік ні солі, ні перги.

За виднокраєм, певно, рай — ми віримо поки ще,
на кожній милі після нас маленьке кладовище.

Лишень у землю, а інак нам не втекти з лабет,
і ворушаться пасма гір, як вапняний хребет.

Там наші жили перетнуть кордони й перевали,
і свічі згаснуть у жінок, яких ми обіймали.

І сонце витече з річок, і трісне тіло скель,
коли ми ліктями проб’єм довічний свій тунель,

коли долоні покладем на ще гарячі стики,
а нам задзвонять із небес тимпани і мотики:

ачей пролине вільний птах — зелений паротяг
по дуже стомлених руках, по м’язах, по хребтах!..

автор: Юрій Андрухович