Юрій Андрухович – З музею народної архітектури

І

Гей, дерев’яна церкво-царице,
Гей, паніматко в хрестатій намітці;
Що тобі світ — се гульбище нице,
в небо ходімо — там тобі місце,

там тебе стрінуть блискітки ясні,
в шибах заскачуть, сягнуть аж на хори,
де голоси відізвуться невчасні,
де требники зжовклі, як мертві птахове.

На мальовилах заквітнуть убрання,
льоном дихнуть олійні парсуни,
апостоли питимуть брагу до рання,
нумо ж у небо, сільська красуне!

Тільки ж не можеш — коріння ґудзате
в землю пустила, до чорних поточищ,
все тобі прахом гірким припадати,
тут — пропадати, а в небо не хочеш.

Ще й тобі жалько стражденного хлопа,
самітню хвиґуру на цвинтарній глині —
того дерев’яного филозопа,
що бджіл золотих стереже на малині…

II

Гов, матусю кривобока, перехняблена,
на дрантивій вивісці чарка й книш.
Глиняна помазаниця порохнява,
ще на вітрі, мов кульбаба, облетиш,

наречена для сердеги-подорожника,
скільки спраглих і голодних прихистиш?
Перебендю, дівку, жовніра, острожника –
з ними вкупі, мов кульбаба, відлетиш.

А поки що — гопаки і гольтіпаки,
скрипка, бубон, дві циганки і школяр,
над суліями, баклагами і паки —
піп-розстрига, машталяр і бакаляр,

оселедці — мов русалки б’ють хвостами —
витанцьовують по стінах, по столах,
і злітаєш ти без думи і без тями
по небесне молоко — Чумацький Шлях…

автор: Юрій Андрухович