Юрій Андрухович – Юрцьо Дрогобич

Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,
поночі крався v вежу, з якої все видко, —
сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.
Все, що ти можеш, — пізнати невидимий рух
війн і чуми, і вогненних коліс
на темному атласі ночі.
Все, що ти годен, — здійматись у вежу,
папі писати цидулу про недорід
і розмовляти латиною там,
де від тебе чекають самопожертви.

Пахло щурами. З вежі виднівся космос.
Юрцьо, ректор Болонського etcetera,
бачив у небі всілякі країни світу.
Все, що ти бачиш, — хіба що хвіст
від комети, яка розцвіла
над чернечими снами Європи.
Все, що ти видиш, — хіба що качан,
дірка від бублика, слід чумацької валки,
що споконвіку мандрує в нікуди
з пахучих вогнем україн.

Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив
на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур,
два костели, дзвіниця і церква св. Юра.
Все, що ти здатен, — закрити при цьому очі.
Згусла в сорочці рана, дірка понура,
всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі.
Все, що ти знаєш, — калач, переламаний навпіл,
не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода.
Небо запнулося чорним. Дописуєш папі:
сього року, здається, знову рушить орда…

автор: Юрій Андрухович