Юрій Андрухович – Вокзал

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
слідуючи за дороговказами поспішаємо
крізь тісні коридори між клунками й валізами
нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням
повисла запорошена й тьмяна
флорентійська люстра
стискаємо спітнілі мідяки як пружину
шикуємося в безладні черги
над нами гіпсовий настінній путті десятих років
дме в позолочений ріжок іноді
глянемо в бік знудженої блондинки
що притулившись до колони їсть яблуко
врешті виринаємо
на пропахлому пивом і трояндами пероні
когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося
чи потрапили на своє місце
аж поки не відірвемось від землі
і м’яко рушимо
заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть
перші дерева в приміських лісах

автор: Юрій Андрухович