Юрій Андрухович – Танго «Біла троянда»

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії на узбіччі хідника
з допомогою акордеона, романтичних уявлень і голоду.
Акордеон виливає таку арґентинську пристрасть,
аж у серцях перехожих попівен спиняється кров,
і мандрівні папіросниці гостроплечі
чорну фарбу виплакують з тихих очей,
і газетні хлопчиська в картузиках
тупочуть у такт босоногими черевиками,
і нетанучі профілі хутряних пасажирок
напівобертаються з авт і фіакрів,
а меланхолійний добряк поліцейський
відпускає, зворушений, з Богом дільничного прошака —
перші ніжні поривання
поцілунки і зітхання
і твоя тремтяча рука

І кожен музичний мідяк — це визнання,
це шанс не померти з голоду, стати ґенієм,
перепустка до ювілейного залу,
десь поміж п’ятдесятими й шістдесятими,
де статурне сопрано і тенор з широким ротом
(і коли він його роззявляє —
на люстру летять солов’ї),
де вишивана публіка так достигає оваціями,
ніби чорна хмара гнівним дощем,
де медалі, і лаври, і сльози на бюстах хористок,
де немає зимового танґо, забутого ще у тридцяті,
а колючі, мов терня, красуні тобі несуть квіти,
і шукаєш у пустці невидимий акордеон,
але профіль тінистий напівобертається в ложі,
щоб тобі посміхнутись прихильно,
щоб закликати поночі, ніби в утрачений сад,
у прожиті міста, у стемнілий, віддалений рай —
перші неспокійні ночі
перші муки снів дівочі
і найперше слово — кохай

Наче в мушлю сповзав ти по сходах додолу,
обіймаючи акордеон, мов талію прачки,
і невже це був ти, і невже ти до танцю їм грав,
цим невмитим гостям опівнічних прокурених кнайп,
цим укладачам бруку і швачкам,
вуглярам, ковалям, копачам, сажотрусам, повіям,
і невже це вони, проштовхавшись до твого плеча,
все горланили: «Білу троянду-у!»
І за першими тактами більшали очі
недорослих танечниць, що, вену вколовши,
вилітали попарно на світло, немов на поміст,
і здіймалися білі ключиці в поривній задусі…
І тоді в цьому димі, в цих випарах, там,
поміж двадцятими, поміж тридцятими,
так розмито й непевно напівобертається профіль,
і ти ладен померти, і знову це танґо, і знов —
перші клятви і моління
перші стогони й боління
і таємна перша любов…

автор: Юрій Андрухович