Юрій Андрухович – Серафіні

Щоб гола чернь була щаслива,
блага, терпляча і свята,
потрібно лити більше пива
в її покривлені вуста,

потрібен газ і штучне світло,
закрите в темні ліхтарі,
потрібні житла, житла, житла —
в пивниці,

в ямі

чи в норі,

нічліжки, лазні та борделі,
де запах сірки і вапна,
оркестріони й каруселі —
за чорний будень відкупна,

передусім — розвій та поступ;
вугільний кур — домашній Рур!
(цей Серафіні — мов апостол
підземних труб і здертих шкур…)

Поклавши брук на баговинні,
не дав загинути живим!
(цей шестирукий Серафіні,
мов шестикрилий серафим…)

А ми шукаємо підкову,
і нам — ковтаючи туман,
топтати глину ярмаркову
в садах його фата-морґан.

І віком вік, по межі гробу,
на лямах витертих тягти
оцей добробут, як хворобу,
повиту в зіпрані бинти,
лягти кістьми в зів’ялу зелень,
мов бите скло — у битий шлях…

«Вони з розпечених цегелень
вже носять пломені в очах…»

автор: Юрій Андрухович