Юрій Андрухович – Напучування балконові

Лети, мій балконе, в найвищі околи,
порвавши чіпкі виноградні тенета,
відчаль від стіни, завертись, мов планета,
і линь, як літак, мій фіґурний балконе!..

Цю мить невагомості — чудо зникоме —
неси як високу і болісну знаду —
хай зяє в темниці гірлянд винограду
твоя незаконна відсутність, балконе.

Злети над подвір’я й запилені вікна,
над подих квартир — запах мила і клею.
Оте, що внизу, зветься просто землею,
а пустка вгорі безконечна і вічна.

Повз башту злети, що шпиляста й залізна,
перил і карнизів сипку галерею,—
внизу й не помітять, як ти став зорею:
там радіо грає і сохне білизна.

І плавно ковзнувши над річищем Лети,
зійди на поля, де вібрують циклони.
Тримайся міцніше будинку, балконе,
міцніше тримайся балкона, поете…

автор: Юрій Андрухович