Юрій Андрухович – Лемберзька катастрофа

“Дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом:
стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему
вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено
ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і
кількох робітників”.

І. Крип’якевич
“Історичні проходи по Львові”

З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
“Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.

Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
один трупач,

твох шофнірів,

кількох ропітникіф.

Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав кусками о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).

Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
Їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач.

Він дув натхненно й чисто —

так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.

автор: Юрій Андрухович