Юрій Андрухович – Fulmen

Пізній гуляко, аскете з Ассізи!
Атональна днина по тобі тече.
Борода пожовкла, як трава осіння.
Що воно шукає? Дівоче плече? —

впився б у нього з жагою південною —
так жираф об’їдає листя з віт…
Он як витанцьовує над ямою поденною
білий, мов лотос, астральний живіт!

Іноді з-за скелець потойбічно глянеш,
гордливо знеціниш їдло та грошву,
ніби кажеш пішоходам-співземлянам:
«Приходьте вклонитися, поки живу».

Поки ходиш вихудлий, через мокру осінь.
Та й слухаєш музику — свою в собі.
Ще не метелика, але вже не гусінь —
кокон геніальності в юрбі.

Так живеш, ніби пишеш довгу чорну книгу,
з непочатих (непочутих) фуґ і токкат.
Думаєш: ego, а воно — іго.
І прилип до неба місяць, мов цукат.

автор: Юрій Андрухович