Юрій Андрухович – Атланти і хліб

Увечері, коли зійде горіння
зірок і ліхтарів, і наші очі
такі стають глибокі, аж пророчі,
а руки від утоми — мов коріння,
і в суєту життя, немов у кліті,
пірнаємо,— в освітлені крамниці,
вони стоять повз нас, розвівши лікті,—
опуклі м’язи, ребра та очниці.

А винограду плетиво зелене
тече по них. А в них стражденні пози,
бо спрагло й невтоленно, ніби лози
у товщі кам’яній, шумують вени.
Вони у серце міста наче влиті,
коли у змигах ламп, немов у злоті,
з машин вантажать хліб, розвівши лікті,
такі ж атланти, тільки з крові й плоті.

Будинків старочасних атрибути,
пониклі під сторічною вагою,
посічені грозою та югою.
Їм довелося в цьому світі бути,
коли зі смерті збуреного плину
летів метал, відлитий у снаряди.
І лихолітній хліб — їстівну глину —
ділили по картках — життя заради,

той самий хліб!..

автор: Юрій Андрухович