Осінь як завжди приходить з відчаєм,
й приносить в руках холодну самотність…,
а я латаю вже звичні тріщини,
під ноги кидаючи стомлену гордість…
Лишаю так слів багато несказаних,
емоцій на грані ракетного вибуху,
дні складаю вже різними пазлами
надіючись, щось зміниться на крихту…
та ні… ти з осінню їдеш в Європу,
я лишаюсь сам по собі, вже звично…
Осінь як завжди приходить з неспокоєм,
як на світанку перша електричка…
автор: Юра Матвійчук