Юра Матвійчук – Знаєте…

Знаєте,
навіть якби на вулиці,
було все одного кольору, наприклад білого,
як чистий листок паперу,
чи помаранчевого, як сонце,
або жовтого як лимон,
я б все одно відчув, що за вікном осінь…

Це специфічне відчуття її в крові,
у голові, в усьому,
навіть у поведінці своїй і оточуючих…,
я знаю, що це осінь…

Вона зі сльозами в мені кожного дня,
з своїм небом змушує кричати в чотирьох стінах,
шукати себе в кожному закутку кімнати…
…прохолодними ранками,
підіймає мене з ліжка і палить своїм сонцем…
Вона кожного вечора, веде мене до тебе,
тому що саме ти моє спасіння,
нехай хоча би на день,
на декілька годин,
але ти моє …

Твої очі незбагненні, в них є щось неймовірне,
яке я ніколи не можу впіймати,
а навіть як і впіймаю, чи збагну що це…?
Ти ніколи не вбиваєш мою надію,
навпаки, ти її рятуєш своїм поглядом,
і зігріваєш теплими руками,
моє інколи холодне до цього світу серце…
Ти повна протилежність цій осені,
з тобою я не шукаю себе…., я це лише я…
з тобою, мені непотрібен більше ніхто…,
хіба що, трішки осені на дні чашки чорної кави…
хіба що, трішки осені в твоїх очах…

Знаєте,
навіть якби на вулиці, було все одного кольору…

автор: Юра Матвійчук

за вікном осінь…