Пустіють вулиці, я не поет…,
я просто вигадка в уяві хворого…
Від слів моїх лишається скелет,
від мене вже нічого, я без пороху…
Я стомився, так хочеться кудись
втекти з цих граней і ілюзій створених…
Я йшов уверх і стрімко падав вниз,
чому ж ви мовчите, а не говорите…?
Я так боявсь спіткнутись, але падаю,
пустіють вулиці, я не поет…
Мовчіть, всміхайтесь, хай вас радує,
та я живий, хоча й розбитий вщент ….
автор: Юра Матвійчук
