– У твОїй хаті так добре пахне.
Із поля квіти ти полюбив?…
– Згадав як завше ти їх збирала.
Я просто тОбі не говорив.
– Чи можна сяду, де я сиділа?
Тепліше, правда, тоді було.
– Звичайно,люба,ти ж все тут гріла.
А зараз часто так холодно.
– Млинці готуєш? – Ти ж наче любиш.
– Люблю, аякже, на молоці.
– Ой, сонце, знаю, що ти осудиш,
чужі без тебе і стіни ці.
Мовчиш, кохана? – Млинець чекаю.
Ти так дбайливо їх випікав.
Хороший мій, я добре знаю,
як я чекала, як ти чекав.
– Де ж наша казка? Не вистачає
щасливих слів в її кінці?
– Можливо просто кінця не має
раз ми з тобою їмо млинці.
автор: Юля Миргородська