Юля Довгун – Листопадові сльози застигають не ставши росою…

Листопадові сльози застигають не ставши росою,
у павутинках останньої барви губиться сонце.
Це більше ніж просто осінь…
Чи сон це?
Ні!
Ти й досі не віриш у зиму,
а вона завжди тебе підводить,
приходить…
Ти малюєш теплом німі силуети,
в океані людей шукаєш портрети,
що стали на прикрість осінніми снами.
Між нами.
Біліє зима…
Статусом «Майже сама» ставить печатку на серці,
а у твоєму додатку – запис «Майже вільний».
Сюжет стабільний, як час,
ти знаєш до ста прекрасних фраз,
але наш талісман – мовчання.

автор: Юля Довгун