Юлія Лисенко – А ця тебе опалить, спопелить…

А ця тебе опалить, спопелить,
все з коренем живе із тебе вирве.
Її б тобі в обійми хоч на мить:
разом увись летіти чи у прірву…

Твоє повітря, віра… та й життя –
міліє все, коли її немає.
Затям нарешті, що вона не та,
кого роки із пам’яті стирають.

В очах стемнілих глиб її душі.
чи то не глиб, а гнів, пусте презирство.
Навзаєм пломеніти не спішить,
брудна, мов біс. Чи, ніби ангел, чиста?

Дивися, вгадуй, простели себе
під ноги їй, ці неймовірні ноги!
Вважаєш, що вона тебе веде?
Ні. Врешті, ти – лише її дорога.

автор: Юлія Лисенко

А ця тебе опалить, спопелить...