Юлія Кириленко – Палає осінь золотом багряним

Палає осінь золотом багряним,
Струмує венами калинове вино.
Моє тепло ввійшло в меридіани,
В моїй душі розбурхане Дніпро.
Сумує осінь, слізно листям плаче
Про те, що зледеніло на устах…
Її жахають погляди незрячих,
Що янгола не бачать на плечах.
Шукає осінь серце небайдуже,
Щоб взимку руки холод не скував.
Та не знайшла, дощами терпко тужить,
Збирає сльози в зоряний рукав.
Зтинає осінь час на нитці долі,
Впиваючись у кави теплу млість,
Та скоро вже минуть її гастролі,
Вона для нас лиш загадковий гість.
Прощає осінь все, що не здійснилось,
Прощається…Та не на вік – на мить.
В коханні їй чимало літ божились,
Та від одного лиш струна в душі бринить.

автор: Юлія Кириленко