Цілуєш губи, мов вдихаєш запах квітів
і кожна мить приносить щось своє…
Вона для тебе лиш одна така на світі
і ти закоханий без всяких меж…

Щось зовсім дивне сталося на серці –
солодкий шторм, хоча раніше штиль…
Всі почуття зійшлися в однім герці…
Ти дістаєш романтику зі скринь.

Ти знаєш точно, що вона не зрадить.
Ти відсторониш всіх, бо любиш лиш її.
Купити квіти!”хто мені порадить?”
начхати, що троянди дорогі…

Якби цей світ ще їй під ноги кинуть…
собі ж нічого – усе найкраще їй…
Вона ж всміхалася жорстоко в спину,
холодні забиваючи ножі…

А ти любив…А ти цього не бачив…
Чи може знав та слухать не хотів?
Заплакала. І ти пробачив.
…її усмішка віщує новий біль…)

автор: Florabell De-Boleyn

Меню