Євгенії Більченко – Хто я?

Я – хлопчик.
Я сплю, згорнувшись в труні калачиком.
І сниться мені футбол. В голові – Калашников.
Невчасно мені судилось від вас відчалити!
Жаль, братці, дівчатко-лікар не відкачало.

Я – дівчинка-лікар.
Я в шию смертельно поранена.
В моєму містечку по небу летять журавлики
І глушать Wi-Fi, щоб мама моя не бачила,
як в Твітері я востаннє пишу “до побачення”

Я – мама.
Я витерши фартухом свої руки намилені,
Дзвоню на війну на мобілку синові милому
Дитя не бере! Приїде — провчу його віником!
Та каже священик: “йому вже не до мобільника”…

Я – священик.
Я храм свій віддав під госпіталь
Я сам у ньому медбратом, помилуй Господи!
Слова для душі теж саме, що вбогому – милостиня
Тому я поета хрестив, щоб йому простилося.

Я – просто поет.
Я тАкож стою під кулями.
Кишка, хоч тонка, як лірика Ахмадуліної,
Та все ж не настільки, Аби від крові сіпатись.
Сьогодні не вірші потрібні — мішки із ліками…

Я – літній аптекар.
Мені б на спочинок заслужений:
Сидіти б удома при телевізорі знуджено.
Та бракне масок, бинти і вата скінчилися
Води термальної дай Батьківщині, змилуйся!

Я – Батьківщина.
Дитина я – сплю калачиком.
До мене вже кат іде, “правосуддям” призначений,
Із надр моїх добуває, що видерти зможе:
податок віддав податковій, та Богові – Боже.

Я – Бог.
Я Батько також. Мій Син іграшкового
Калашникова забрав у дуркА під школою.
І пальчиком пригрозив, і вниз стрибнув без парашутика…

Спи, золотко.
Спи, Мій Хлопчику.
Я Воскрешу Тебе

21 лютого 2014 р., Київ
автор: Євгенії Більченко
переклад: Галина Крук