Єлизавета Жарікова – Нічого серйозного, милий…

Нічого серйозного, милий, нічого серйозного,
Лише облупилося небо та зблякло на осінь,
І сміх перегіркло крізь стіни і вікна доноситься,
Крізь стіни і вікна, немов з потойбіччя, немов
Довкола нічого, крім кліпу якогось невдалого
До пісні, що лине зсередини, з глибини, здалеку,
Нічого страшного у світі, лиш гілку зламали,
І гілка зламалася, гусне на дереві кров.

А потім обтрусять міста світляків і загоїться,
І буде примарно, межово, замріяно, зоряно.
(У сірих великих будинках, крізь тишу прозору,
Вночі із дитячих кімнат вилітають птахи)
Нічого страшного, чужого, ми поза загрозами,
Всередині скалки проміння зелено-морозного,
А зовні нічого, нікого, і тоскною просинню
Лягає підсушена ніч на пошерхлі дахи.

автор: Єлизавета Жарікова

Нічого серйозного, милий...