наче на двох одна сорочка
шалено у танці, не торкаючись уст.
застигла на натягнутих носочках
душа, я продала її, мов Фауст.
думки запахли м’ятним чаєм,
дурманом нез’ясованих відносин,
німим цим поглядом і вдихом «навзаєм».
а видих же мені щораз доносив
двозначність дій, незначність слів,
що так ховав
що так тоді хотів
опісля, я – простий глядач, а його рухи
досконалі, витонченні
здавалося, ще б трохи
і напам’ять вивчила!
знаєте, на тій прямій спині
ніяка рима не зависне…
це вам не те, що на мені!
а мовчання наше навмисне
19.03.2014
автор: Єлизавета Замана
