Вдивившись у небо я бачу, як його затягують хмари
Вдивившись у світ я бачу, як його затьмарюють гроші і влада
Вдивившись у душу не бачу нічого…
Лиш мертві надії замотані в сірі безколірні хмари…
Це все що я маю, ці мертві надії, ці сірі безколірні хмари…
І сум огортає, надії вмирають вже сонце не сяє
Мої мертві надії мене покидають
Їх просто крадуть, забирають! Але я не віддам їх вам, не віддам попри все…
І я втечу! Втечу від вас забравши свою душу і ви не знайдете мене!
Бо у вас і так є безліч тих маріонеток
Таких дурних серед яких був я!
Вони вже й не підозрюють й не відчувають як їх надію забирають
Як в них крадуть життя і віддають безсенсне прожиття того ж життя…
І хоч це сумно! Але я радий бо сонце знову світить у душі…
І всі мої живі надії сам нас сам зі мною в тишині!
автор: Петро Черниш