Як же страшно на світі жити…

Як же страшно на світі жити…
І як важко нести той хрест…
Ми не вмієм так просто любити…
За кожен погляд,дотик чи жест…

Скільки ненависті в ніжних усмішках
Скільки страждання в щасливих очах
Бо почуття починаємо з ліжка
І на яву ми живем тільки в снах…

“Contra spem spero” не допомагає
Коли без віри у серці живеш..
І якщо думка знов його крає
Як і куди ти від себе втечеш?

Знову одягнеш улюблену маску
Сміло у світ лицемірів ступаєш
Мрієш про хеппі ендову казку
Але життя абсолютно не знаєш…

Пам”ятай, тут завжди будуть втрати…
і допоможеш собі тільки ти..
Тут головне не прогадати
З ким залишитись-від кого піти..

Тільки не варто ніколи жаліти
Особливо за тим чого навіть нема
Знов буде серце так сильно боліти..
Знов буде гірко,але все дарма..

Десь в тишині ти мовчанням кричиш…
Усмішка ледь-ледь приховує сльози..
Знов навмання ти кудись побіжиш…
А там пустота:тільки смутик і грози.

“Per asperas ad astras”-твій вічний девіз
І з ним намагайся в майбутнє ступити.
І скільки б не було того болю і сліз…
Ніколи не переставай любити.