Я так сумую, так тужу.
Лиш, розумію, що пишу.
По Вам я сльози збережу!..
Люблю лиш грім і рідну тишу.
Люблю лиш Вас, але терпіти мушу,
Я кат своєї ж волі,
Я раб власної ж свободи.
Не обираю я – жодної ролі,
Не потрібні мені ті клейноди.
Я хочу лиш знати, що маю Вас ще,
Я хочу бачити, як сходить сонце.
Я хочу жити, й радіти завше,
Що маю Вас, поки б’ється серце.
Не хочу – ні перерв, ні терцій,
Не потрібно мені ілюзій.
Я хочу все ще, мати Вас лиш,
В житті цьому і так трагічному,
Я перевагу віддаю – не вічному…
Ні за чим, я так не сумую,
Як за Вами, Батьківщина моя.
І Вам, все, що маю – дарую,
Ви – моя незрадлива зброя.