Я мовчати більш не взмозі:
“Зай, тебе я не кохаю”.
Нам з тобою не подорозі.
Хоч й додому проваджаю.
Чесно, почуттів не має.
Ці поцілунки холодні як лід.
Чому роблю це сам не знаю.
Мабуть, покінчити з цим вже слід.
Не плач, не плач не треба.
Тут страждання не допоможуть.
В них нема тії потреби.
Сльози змінить нічого не зможуть.
Знаю,ти зі мною бути мрієш.
А я все сумую в журбі.
Моє серце холодне, його не зігрієш.
Немає такого тепла у тобі.
автор: Пунько Олексій