Я хочу щось для тебе написати

Я хочу щось для тебе написати
І хоча б кимось у твоєму житті стати,
Невизначеність мене найбільше вбиває,
Кожна моя клітина твого тепла бажає,
На рівні ДНК організм твій образ пам’ятає,
Серце губами крізь сон твоє ім’я промовляє.
Промо-лав не скачаєш в інтернеті,
Про мої почуття не напишуть ні в одній газеті
І ні одна енциклопедія не зможе пояснити,
Як на відстані любити і хоча б до завтра з цим прожити.
Нова весна і почуття грають зі мною злий жарт,
Для чистої любові моє серце, як дартс.
Від стріл розчарування на серці живого місця немає,
Але кому я це тут розказую, все одно ніхто не зважає!
Кожен із вас у собі переживає свою біль,
Страждання пожирають душу, як пальто з’їдає міль. І тільки відчуваємо в середині дитинча любові,
Робимо моральний аборт і вбиваємо її, щоб не вийшла назовні.
Кожен боїться у справжніх почуттях зізнатись навіть собі,
Бо ніхто незнає чи переживе він ще одне «НІ».
Краще відразу у собі почуття задушити,
Ніж дати їм розгорітись і потім все одно гасити.
Ніхто не випускає це полум’я у світ,
Через це коханим не кажуть «привіт»!
І здається мені, легше ненавистю палати
Ніж кохати, бути вірним і пробачення благати.
Любов навіть найсильніших ставить на коліна,
У кожного із нас є така збережена хвилина!
В одязі яскраві кольори домінують,
Але тільки одиниці суть розуміють:
Чим яскравіше я виглядаю –
Тим менше барв в душі і я це точно знаю.
Кожен із нас будує стіни, будує свою планету
З моніторів, наушників і звісно швидкісного інтернету!
Усе, що бажає твоя душа у твоїх руках,
Лише б ти не відчув щастя, не розібрався у зло віщих знаках!
Так важко бути з тобою поруч,
Так складно йти з цим багажем угору,
Від своїх принципів я хочу відмовитись вперше,
Все одно мені вже не буде гірше більше!
Так важко бачити, як ти страждаєш,
Так важко знати те, чого ти незнаєш!
Якщо ти пізнаєш хоч частину із того, що знаю я –
Ти проклянеш мене і про велику біль дізнаєшся!
Але я не можу більше це у собі тримати,
Дивитись тобі в очі і на запитання просто мовчати.
Я хотів би оберегти тебе від усіх бід
Тільки це не під силу нікому, такий світ.
Нам доводиться терпіти біль і посміхатись,
Тримати удари долі і далі вижити старатись!
Я знаю, ти досі кохаєш по-справжньому його,
Від такої щирості у моїй голові виникає питання «хто»,
Хто ще у цьому світі може так любити,
Віддатись почуттям повністю і нічого взамін не просити?
Цей світ втратив якість справжніх барв,
Тепер ніхто не йде в театр – крутіше в бар!
Краще з не коханими за гроші спати,
Чим такому, як мені вірною дружиною стати!
Добре, що ти не одна із них,
Ти одна із тих, душею не черствих.
Саме тому я на найменше погоджуюсь,
Бо, чесно, я більше не боюсь.
У почуттях своїх зізнатись,
Почути відмову і зламатись.
Я хочу вірити, що ти саме та,
До якої мої діти скажуть «мама».
І я знаю, що про це ще думати рано,
Але я не можу, хоч і намагаюсь старанно.
Кожен раз, коли з’являється вільна хвилина,
Я згадую про тебе і вирує фантазій лавина.
Потік думок нагадує смерч,
Такого шторму не бачив навіть Керч.
Я бачу перед очима твій образ,
Я хочу прожити з тобою життя, хоч раз.
І хоч я не Деймон Сальваторе,
Але моє серце також кохати вічно зможе.
Я знаю, у мені все не так і все не те,
Хоч і завдання мого життя дуже просте,
Я не Домінік Торетто,
Я не виріс у кольоровому гетто.
Я ніколи у житті не вбивав
І по-суті зовсім мало вкрав.
Я не виріс у багатодітній сім’ї бідній,
Я не хапав і не бачив літом іній.
Я не нюхаю клей і не курю сигарети,
Я не п’ю горілку літрами і не заплітаю дреди.
Мало хто скаже, що має щось зі мною спільне
Як не прикро, для більшості це нереальне, дивне.
Інколи приходить муза і я можу щось зарифмувати,
Але це не факт, що вірші – мій шанс на ноги стати!
Я не націоналіст і не скінхед,
Моє життя не лайно, але й не скажу ,що мед.
Я відкриваюсь тобі, мені немає чого приховати,
Надіюсь ти єдина хто зможе це оцінити і мені правду подарувати…

автор: Андрій Рябокінь