Я чула трави тихо шурхотять,
Спинаються на вусики-листочки,
І віями торкаємо ми точки,
В обличчях, що так прагнем цілувать.
Я чула як сади голублять тишу,
Коли на них достиглі ледь плоди,
І манять поглядом звабливим:”Ти прийди,
Тебе душею я ніколи не полишу.”
Тим часом вчені вираховують любов,
Говорять, що хімічна це сполука,
І те, що в пристрасті сплітаємо ми руки,
Всього лиш формула, а не сердечний зов.
Скажи мені то, що ж таке любов?
Нехай додолу обпаде пелюстка з яблунь…
Нехай додолу обпаде пелюстка з яблунь,
Остання, в підсолодженій знемозі,
Опуститься на ній маленький янгол,
Стрічатиме світанок при дорозі.
І там де слів було вже сказано достатньо,
Де серце мліло і благало тихо правди,
Кричало не полиште та не зрадьте,
Любіть не за достоїнства чи вади.
Надтріснуло те серце, надщербнулось,
Зчерствіло ніби глини шмат із печі,
Воно легеньке як пір`їнка було,
Тепер не донести його й на плечах