Іван Вовчок – Знов ранок ніч прогнав із двору,

Знов ранок ніч прогнав із двору,
А я чомусь так і не спав.
Зі мною це буває в літню пору,
Подушку вже давно не обіймав.

Лиш чорна кава стине в чашці,
А сигарета вже дотліла до кінця.
Я у вікні накришу хліба пташці,
Люблю творіння нашого Отця.

Там за вікном гойдає вітер дуба.
За пагорбом дзюрчить вода.
Гойдалась на землі зелена шуба,
І ніжно так хиталася трава.

Яскраве сонце в хату засвітило,
Своїм теплом обличчя зігріва.
Тепер нема того, що так гнітило,
Втекли “не добрі голоса”.

Лежу на ліжку дивлячись на стелю,
Лежу й осмислюю життя.
Так захотілося мені в пустелю,
Набридло це щоденне маяття.

Життя на все ярлик поклало,
А те що прагну, має гриф табу.
Втекти бажання завжди виникало,
Та сам від себе не втечу…

автор: Вовчок Іван

Знов ранок ніч прогнав із двору