У шибку стукає-дивиться осінь,
Протягує свою долоню дощу.
Як же мені тоді не вдалося
Забути усе? Собі не прощу.
Кавові зерна. Ложечка цукру.
До половини лише кип’яток.
Дещо запізно опушені руки.
Дещо зарано зробив я ковток.
Згадую. Боляче. Трохи хвилююся.
Дякую, досить. Одразу фінал.
Перемотати сам я лінуюся.
Надто сильно тебе цінував.
Кадри знайомі,а, може, і завчені,
Випита мною кава до дна…
Здавалося, мав би бути я навчений,
Залишившись сам між усіма…
Закриваю кватирку. Надто вже холодно.
Краплі дощу витираю сповна.
Кімната моя від негоди врятована.
Осінь пішла. Скоро прийде зима…
31.10.2013р.
автор: Володимир Кучерявий
