Власта Власенко – Кожного разу, коли мене любиш…

Кожного разу,
коли мене любиш,
коли довіряєш мені, не перевіряючи, –
розпорпуєш з-під трави мої похоронені крила..
і так настирно і вперто вчиш мене забувати
все те, що колись мені згодували і зговорили,
що всі ці трагікомедії, епоси й драми
йдуть від мене підкреслено тонко й безсило,
концертно, як дуже порядні дами,
яким так личить страждати
бо їх так навчили…
і всі ці приховано агресивні
декоративні
дивацтва й каліцтва,
що зверху їх троє, а всередині триста, –
без осуду й слідства,
піднявши комір до вух,
валять від мене поспішно старою бруківкою міста..
І тоді у мені
тихо як по війні..
тоді слухаю як безбожно літає венами осінь
руда і тепла як кров
і як просить
не плутати слово смуток зі словом любов..
тоді роздивляюсь обновки які ти мені приніс –
сонце, дорогу, ворону , смолу і великий ліс
і забуваю потрохи цю декларативну втому
і розумію, що певно з тобою можливе все,
навіть вернутись до себе..
тобто, додому.

автор: Власта Власенко