Важко сфокусуватись на чомусь одному,
коли бачиш кожну рису її обличчя,
важко підібрати слова, аби описати ту вроду,
бо вона, як галюциноген,
що ломає твою свідомість й кидає нею з правого на ліве узбіччя.
Важко дихати не відчуваючи запаху того волосся.
чому пам’ять не може всього записати?
чому цей судомний аромат не можна взяти в руку?
або ж просто на згадку сфотографувати?
Без нього на груди давить небо,
і давить не легко, а важко,
немов всі гріхи цього дикого світу,
спокушають святого,
що народжується, й не відкривачи очі, вмирає.
Знаєш? Довго йти не проблема, лиш би мав до кого,
і тобі неважлива спека, дощ і вся погода в цілому.
Значення мають дії, ті, що ти робиш для неї,
нехай емоції відбиваються в дзеркалі,
нехай від емоцій падають стелі,
коли Жан-Батист подзвонить й прийде до тебе,
не відкривай мені, не відкривай йому свої двері.
автор: Влад Сівак