Влад Лукащук – І тепер він стояв біля добре знайомих дверей…

I.
І тепер він стояв біля добре знайомих дверей –
повернувся назад, так, по суті, ніким і не ставши.
Перманентні борги; незаслужена кличка «Єврей»…
Час, прожитий далеко від дому, зробив його старшим

на одну невзаємну любов, на десятки проблем
і на дві непоправні, проте передбачені втрати.
В океані життя – як і кожен – він був кораблем,
але п’яним, якого боялися навіть пірати.

II.
І висіло повітря – м’яке, як розплавлений віск.
І облізлий, худий гавкав пес у старому вольєрі.
«Я нічого тобі – та й не тільки тобі – не привіз».
Він і далі стояв і боявся постукати в двері.

…він постукав, проте в цьому домі ніхто вже не жив,
порожнеча дивилась на світ крізь невимиті вікна.
Все змінилось і все в цьому домі здавалось чужим,
а найбільше – він сам, і до цього він так і не звикне.

III.
І читались книжки, і курились пачки цигарок,
і душила печаль – як велика слизька анаконда,
і лишався назавжди мовчанням загоєний рот,
після того, як вимер
його персональний Макондо.

29.06.2014
автор: Влад Лукащук

І тепер він стояв біля добре знайомих дверей...