Тривожним рухом ледве теплих рук
вона заграє на фортепіано.
і тишу переріже довгий звук,
який загоїть всі болючі рани.
відкриє душу кожному, хто чує.
натисне знову клавіш череду.
дівоче серце у вогні парує,
воно переживає знов біду.
а музика, немов нектар солодкий
все ллється з-під її тендітних рук.
той біль пронизує, неначе лід холодний..
адже Амур у руки взяв свій лук.
коли той біль дійде до апогею,
фортепіано, мов її душа,
від болю зойкне піснею своєю,
яка назавжди спогад залиша.
вона впаде із відчаю додолу
і задихнеться від нестачі сил.
вже не забуде тої музики ніколи,
бо в кожній ноті їй здається він.
щовечора вона ось так сидітиме,
нервово граючи все ту ж мелодію,
що вічно в її спогадах горітиме
палким і гострим смутком його погляду.
автор: Віталія Костюк
