Ми щодня прокидаємось і дивимось в небо,
На всіх задивляємось, живемо “як треба”,
Насміхаємось з тих, хто зробити щось хоче
Для свого життя, з тих, хто в небо шепоче.
Сумніваємось в виборі свого початку,
На прощанні робимо фото, як згадку.
Ми радієм і плачемо, граєм зі словом,
А почуття наші стали давно в горлі комом.
Ми співаємо пісню лиш тоді, коли треба,
Поводимо себе, як безневинна амеба,
Лихословимо в щасті, ридаєм у горі…
Ми не можемо всі просто їхать в заторі!
Не співайте тоді, коли кажуть співати,
Не рахуйте години до нової зарплати.
Та змініть вже дзвінок на своїм телефоні!
Намалюйте сердечко на зеленім газоні!
2. В гості всі ходять завжди з шоколадом,
Так люблять прогулянки травневим то садом.
Для учнів у школі головне лиш оцінка,
З знаннями, чи без, щоб тільки не двійка!
Ромашка – це квітка, насправді, гарніша
І почуттів у ній, як на мене, найбільше.
Нащо ж рози колючі усім дарувати?
Це, як каміння замість грошей давати!
Ніхто не хоче додому в приємній відпустці,
Молодь не ходить по місту у хустці…
З радістю будем ворогам дошкуляти,
При коштах одразу йдем шмаття купляти.
Для нас це логічно! Та хіба це нормально?
Коли хтось кохає, то відразу: “банально”…
Треба жити простіше, щоб онуки гордились,
Від душі усміхались, з любов*ю дивились! =)
автор: Оксана Рожко (вірш на пісню “Тартак – ти подумай” / без приспіву)
16. 04.2012р.