знову підуть дощі.
хоч не пиши й не дихай
міниться небо і тихо
смутком спливає дім
вісім квартир із дахом
град повз підбитим птахом
падає тане
ти ж
в ліжку. не знаю чи спиш
бо замикаючи двері я пролинаю крізь отвір
вогник малий із кишені палиться гасне і вкотре
площа червоних лампадок. можна дійти наосліп
потім дивитися в очі. всі вони майже дорослі
прізвища імена
дуже багато води.
добре що я одна
тут. ти не йди.
за мною.
львівські ранкові люди вже прибирають площу
я викидаю порожню картонку
і повертаюсь з прощі.
автор: Віолетта Димна
