Мовчи. До крові приглушимо серце. Тиша.
Змовкають у скронях подихи – менше, рідше…
Немає…Немає чогось чи когось…чи тільки..?
Слова розлетілись, наче розбиті тарілки.
Поглянь угору – там духи, зіткані з болю,
вони роздирають пам”ять і топчуть волю…
На гострому, тонкому вістрі завмерла думка –
чорне чи біле? Живої води чи трунку?
Кудись заховалось щастя, скажи мені – де?
Життя посивіло – де фарби? Хто їх знайде?
Я можу шукати сама, як пройде негода.
Самотність…Комусь – тюрма.
А комусь – Свобода.
автор: Вікторія Пожарська
