Вікторія Невідомська – Знову

А завтра знову простір і турботи,
Чатує час, щоб серце зачепить,
Кричить весь світ, що головне – висоти,
А все ж, не головніше – лиш любить?

Усе пройде: холодний, сірий ранок
І літний день, й небесна височінь,
І завтра знову несмачний сніданок,
Бо ще в полоні світлих сновидінь.

І знову втома. Книги на полиці,
Немає сил їх навіть розгорнуть,
Десь у артеріях світи й столиці,
Але ніяк в ці мрії не пірнуть.

І небозвід згасає. Довгі ночі,
Скорочене таємне почуття,
А завтра знову ті немилі очі:
Свої, чужі – без каплі співчуття.

Немає правил. Завтра будуть зміни,
Собі неправду легко говорить,
І кривляться хай знову білі стіни,
Яка різниця? В серці так щемить.

Неначе пастка. Без кінця повтори,
Коли любов не знищено до тла,
А тут, в душі, ще ніби не потвори,
Бо ж всі висоти марні без тепла.

автор: Вікторія Невідомська

А завтра знову простір і турботи