Вікторія Невідомська – Наодинці

Наодинці тривожне серце
Загубилось в пітьмі питань,
Тихо грає мінорне скерцо,
Ніби сум тих гірких кохань.

Скільки можна встрічать світанок
І самотньо дивитись в слід?
Він давно залишив цей ранок…
Сонця колір до болю зблід.

Вже не варто чекати дива
В небоцвіті шумливих днів.
Наодинці. Лиш ти і злива,
Гасись щастя твоїх вогнів.

Нахиливши додолу очі,
Не сказавши нікому, ні.
Все проходить: колючі ночі
І страждання оті живі.

Може десь заспіває вітер
Літнім голосом у траві.
Наодинці. Душа і квіти.
Усміхнися. Вони праві.

Залиши вже глибоку тугу,
Хай як боляче сон пече,
Ти пройдеш цю самотню смугу,
Не забудеш лиш барв очей…

І заграє світанок в серці,
Наодинці спливає час,
От якби ж ви були відверті,
От якби ж цей вогонь не згас.

автор: Вікторія Невідомська

Наодинці