вбиваю у тобі,себто в собі,
всі ті частинки замріяних пав,
тарганів, павуків і так,
різних комашок з лапками, крилами
або ж без них.
хтось молодий складає вірші про потяг,
часто до Львову, попсово.вбиваю в тобі, себто в собі,
фрагментарні елементи минулого,
теперішнього і геть трішечки
майбутнього, частково,
непомітно для всіх,
а тим більше для тебе,
себто для себе, мені.
принагідно, коли є така можливість,
вбиваю у тобі, себто у собі,
спогади про червоне і чорне,
пігмаліон і птаху,
яка пролітала вранці біля твого,
себто мого,
вікна й збудила помахом
могутніх крил.
вбиваю в тобі, себто в собі,
соціум, бо він вже став непотрібним.
і це непомітно для тебе,
бо ти, тобто я, і є той соціум :
чорний і червоний,
іноді жовтий і з обіймами,
часом ворожий до себе і
з криками, ранами,
пораненням у лівій скроні.
вбиваю у тобі, себто в собі,
маленьке дитинство,
але наздогнати його вже не можу,
як і тебе, себто себе.
автор: Шведа Ляпочкіна