Важкий крок..

Важким, і водночас героїчним кроком, достойним Титана він поволі наближався до заповітного помосту, одягнений у  “інзерівське” екіпірування, немов у лицарські обладунки, а перед ним один-єдиний, але такий сильний, для більшості непереможний “суперник” – жорстокий, холодний і непідйомний.

Штанга. Вся її гігантська маса чітко відображалася легким, але помітним овалом грифу, який немов би з усіх сил старався не переламатися під вагою великої кількосттіметалевих млинців, що були щільно наскладані на нього.

На диво спокійний, не показує своїх емоцій, не галасує, здається, що хоче ніби приспати, приглушити пильність того “суперника”, який металевим сяйвом виблискує на світлі прожекторів, що освітлюють зал змагань. Цей блиск йому знайомий вже не перший рік, одразу ж перед очима постають спогади, в яких батько вперше привів тоді ще малого сина на секцію пауерліфтингу, яку вів величезний, і тоді ще дивний і навіть якийсь химерний дядько. Це перше місце багаторічних тренувань -спортзал школи, яка знаходилася неподалік від дому. Спочатку тренування не надто імпонували: краще ганяти м’яча на зеленому газоні, аніж проводити теплі травневі дні у “сірому” тренажерному залі, повному всякого залізяччя.

Та з часом він зрозумів, що це саме це, цей еліксир, який здатен дарувати почуття самореалізації, щастя, який виробив у ньому почуття відповідальності перед близькими і перед собою в першу чергу. Він у кожного різний, свій.. і коли його немає, то людина нещасна. Самі такі моменти, як зараз були верхніми точками “діаграми” душевного задоволення, яке здатен приносити цей важкий і водночас красивий спорт.

Вгамувавши помахом руки окрики шаленіючої  в екстазі публіки, він наблизився до стійок на яких знаходилася ця важка, непідйомна громадина. Все це було схожим на якийсь небачений до цього шаманський ритуал, дивний і незрозумілий для того, хто був незнайомий з цим спортом. Міцно опхопивши руками сталевий гриф, немов шию дикого звіра, він починає якомога зручніше вмощуватися під важкою штангою, і знявши її зі стійок, робить два кроки назад. І ось тут пік, розв’язка, апогей, якого так довго чекала уся публіка – команда судді : “присісти”, змістовна і лаконічна..

Високо піднявши голову і направивши зір під склепіння залу, він поволі починає опускатися з цією надважкою громадиною на своїх могутніх плечах і виконавши присідання, з невимовним зусиллям, чке здатен докласти не кожен і яке чітко викарбувалося на його обличчі, встає на рівні ноги.

Вага зарахована. Битва виграна. “Берлін взято” . Чергова перемога над собою, перемога, яка руйнує, нищить рамки, в яких містилися можливості людського організму.

На гучні оплески публіки він просто, приклавши до го грудей руку, зробив легкий уклін та важкимі водночас героїчним кроком достойним Титана вийшов з залу..