В руках тримати завжди буду

В руках тримати завжди буду
ті зорі, що подарував мені,
в житті ніколи не забуду,
як вперше в очі я поглянула тобі:
там справді був новий для мене світ,
нові думки, нові події.
Повір, пройде не мало літ,
але залишаться там мрії,
хоч згасло те кохання так давно
і зникли всі ті почуття,
інакше бути не могло,
тебе нізащо не забуду я,
таким, як ти раніше був
таким простим, таким мрійливим.
Бува в думках своїх тонув
і причаровував лиш поглядом лінивим.
Таким був добрим, щедрим на слова,
завжди цікавився кому, що треба
гадала вад в тобі зовсім нема
ти ніби янгол, ніби з неба.
Та час пройшов і світ мінявся
ти іншим став, мабуть зазнався
твої слова, мов лезо ріжуть,
а людям боляче,
тебе ж це тільки смішить.
Ти став жорстоким, злим, став звіром,
хоч так боявся бути ним.
Давно покинула мене надія,
що ти не брешеш людям дорогим,
що ти не скажеш “вибая не правий я”,
не забереш назад свої слова,
слова, що окриляли всіх колись,
тепер же ранить твоя мова.
Лиш біль і смуток сповнює мене,
як дивлюсь в ясні твої очі.
Ти мов тварина, що по світу сліпо йде,
ніяке світло не врятує вже тебе.

написаний вірш двома Настями… Присвячується Ромі Перевертнюку…