V.F. – Ти не чуєш , як моє сонце стукає у твою темноту…

Ти не чуєш , як моє сонце стукає у твою темноту
чи просто , може , не хочеш чути
в один момент , все набридне
і я піду , забравши з собою усе, що могло зігріти.

Поволі , піднімеш повіки , світло обпече очі
А що ти хотів ? Якщо дивився, вічність у вічі ночі.

Ти не чуєш, як моє сонце стукає у твою темноту
чи просто , може, не хочеш чути
поринути б з головою в зелену , пахучу траву
яку ще не встиг, зрання , косар скосити .

Руки простягнеш , попросиш чогось , у неба
душевна кома……розумієш, нічого уже не треба.

Ти не чуєш , як моє сонце стукає у твою темноту
чи просто, може, не хочеш чути
через тебе, і я тепер у ній живу
одній так важко досягнути світла.

Ламке , колюче сіно – не трава
косар скосив , не залиши́в надії..

Ти не чув, а сонце билося , та дарма
у тебе не тіло , у тебе душа хворіє.

автор: V.F.

Ти не чуєш , як моє сонце стукає у твою темноту