Ми єдина родина,якої назва Україна,
Вона звелася на ноги неначе дитина,
Така ще зовсім квола, слабка,
Але в ній живе світла душа.

Її нищать недоумки, яких самі обрали,
Вони нас за безцінь світу віддали,
Обчищаючи нас, залишаючи без гроша,
А по телевізору кажуть: “жизнь хороша”.

Поглянемо навколо на вулиці, дороги,
І на те як плюємо собі під ноги
Хтось скаже, а до чого тут це,
Але з цього починається наше все.

Йдемо далі я продовжу розмову,
Про нашу гарну, солов’їну мову,
Такої непочути ніде на нашій планеті,
І милозвучнішої на всім континенті.

Але що зробиш так склалося
В руїнах наче зосталися
А ми кричимо нам в євро пора
Для них, щоб раб-сила була!?

Смішно і сумно дивитись на цей театр
На ту клоунаду на той спектакль
Давайте тверезо очима на все це поглянем
І коли небуть, може, щось робити станем.

Авт. Попілевич А.


 

Меню